У дискусії на Фейсбуці до мене звернулися з питаннями щодо розвитку соціоніки.
Костянтин: Олександре Валентиновичу, дозвольте кілька питань до Ваших коментарів, сподіваюся що це всім цікаво Ви вважаєте, що читання журналу(ів) МІС є необхідною умовою для розвитку тих, хто їй професійно займається, а також необхідним є навчання у професіоналів. 1) Що ще крім цього Ви вважаєте за необхідне? 2) Які умови вважаєте достатніми для розвитку соціоніки? 3) Як Ви уявляєте розвиток соціонічної програми у суспільстві? У чому мета цієї програми? 4) Коли ми зможемо сказати, що соціонічна програма виконана у певній частині суспільства, у суспільстві? 5) Чи МВС випускатиме журнали з популярної соціоніці, тобто. не для професіоналів, а для любителів та тих, хто цікавиться?
Костянтине, дякую за цікаві питання.
Спочатку поясню, чому професійні журнали треба читати. Їх треба регулярно читати та брати участь у публікаціях та обговореннях, щоб підтримувати себе на належному рівні. Якщо цього не робити, то кругозір починає звужуватися, людина перестає думати – у ряді випадків, починає діяти за шаблоном, що склався. І як наслідок – починає відставати від колег у розумінні якихось речей. Іноді це призводить до появи специфічного психологічного захисту: “У мене особлива школа, свій підхід!..”. Це перевірено 27-річною практикою. Більше того, з середини 80-х років прийнято, щоб той, хто вважає себе соціоніком, регулярно писав статті та брав участь із доповідями у семінарах та конференціях. Спочатку це були збірки ксерокопій робіт, починаючи з праць Аушри Аугустінавічюте. Саме звідси й народився перший науковий, офіційно зареєстрований, реферований журнал «Соціоніка, ментологія та психологія особистості», якому вже 20 років. Тому читання статей і публікації в такому журналі – це не наша забаганка, а природна умова розвитку професійної кваліфікованої соціонічної спільноти, що склалася. Коли людина пише статтю, у неї задіяні додаткові розділи мозку, підвищується рівень усвідомлення та розуміння будь-якого питання.
Крім того, саме за публікаціями та доповідями на Міжнародних конференціях оцінюється кваліфікація спеціаліста з соціоніки, Міжнародною Вченою Радою з соціоніки присвоюються кваліфікаційні ступені бакалавра, магістра та доктори соціоніки. Така система склалася природним чином та показала свою ефективність. І ті студенти, які навчаються у сертифікованих професіоналів, одержують необхідний обсяг знань та умінь.
Однак існує велика кількість людей, які познайомилися із соціонікою в інтернеті, прочитавши книги. Одні просто захоплюються цим «для себе та друзів». Інші намагаються видати себе за фахівців, вважаючи, що їм книжкових чи інтернет-знань достатньо. І якщо для теоретичних розробок, при використанні модельного апарату соціоніки, це частково і так, то при роботі з людьми без практики та стажування у професіонала не обійтися. В іншому випадку людина, не працюючи з «каліброваними» типами, починає уявляти, що вона знає все сама. Він «вигадує» собі «образ» соціонічного типу, його ознаки та властивості, і починає свою «практичну діяльність». Деякі навіть настільки примітивно сприймають соціоніки, що навіть не знають чи не розуміють модель А, яка є базою сучасної соціоніки. І навіть не соромляться про це говорити за принципом «ми люди прості, університетів не закінчували… ваших моделей та розумів не розуміємо, не знаємо, і знати не хочемо!». Чи є ці діячі соціоніками? Та ні, звісно – це просто самозванці. Які, однак, часто знаходять якусь аудиторію із зовсім неосвічених у сфері соціоніки, звичайних людей і намагаються на цьому заробити. Іноді, після діяльності таких «фахівців», (серед яких навіть зустрічаються психологи, які уявили себе фахівцями із соціоніки(!)) у будь-якій фірмі чи компанії, запрошують нас, спеціалістів Міжнародного інституту соціоніки, щоб ми виправляли наслідки неосвічених рекомендацій.
Є, звичайно, й зворотні приклади: так, доктор соціологічних наук спеціально пройшов навчання та отримав звання бакалавра соціоніки для своєї практичної роботи. Ось це зразок відповідальності та педантичності! Людина розуміла, що докторський ступінь у суміжній науці не замінює конкретного знання.
Зрештою, існує емпірично виведена нами градація компетентності та рівня розуміння соціоніки: https://socionic.info/pdf/as-ol-502.pdf: Тому найголовнішою умовою розвитку соціоніки я та мої колеги вважаємо:
- Формування згуртованого професійного співтовариства соціоніків із чіткими критеріями компетентності, залежно від кваліфікаційного рівня. Почасти ця робота робиться, у нас вже понад 150 сертифікованих докторів, магістрів та бакалаврів соціоніки в різних країнах, але сама спільнота юридично та організаційно ще не оформлена – вона себе до кінця ще не усвідомила такою.
- Просвітницьку та роз’яснювальну роботу всього співтовариства серед нефахівців та населення з питань: що таке соціоніка, для чого вона призначена. Треба відокремлювати соціоніку як науку та технологію та її фахівців від інтернет-сміття, створюваного псевдосоціоніками.
Соціоніка відрізняється майже від усіх гуманітарних наук тим, що, крім опису соціонічних типів, їх відносин і соціону в цілому, вона має добре розвинений теоретичний апарат моделювання інформаційних процесів. У цьому заслуга насамперед Київської школи соціоніки. І завдяки цьому соціоніка має два «крила»: це власне соціоніка, типи інформаційного метаболізму, з її практичними додатками тощо, і теоретична, модельна соціоніка, що дозволяє описувати широке коло питань, оскільки Інформаційні Аспекти присутні у всіх сферах людської діяльності . Тому вже зараз методи соціоніки використовуються практично у всіх гуманітарних та навіть деяких технічних науках: https://socionic.info/pdf/soc-academ.pdf, як це й передбачалося мною раніше https://socionic.info/t/vved-buk.html#top, https://socionic.info/t/as-302.html#top. До речі, зауважу, фахівці, які застосовують ці методи зі своєї сфери, не беруться тестувати живих людей і давати їм рекомендації. Вони розуміють свою відповідальність та межі компетенції.
Соціоніка, звичайно, цікава багатьом людям, оскільки дає їм нове знання про себе та оточуючих. І, звичайно, багатьом подобається ця гра у визначення типу. І в цьому немає нічого поганого, якщо при цьому люди знатимуть та розумітимуть, Що гра-грою, в тому числі і в інтернеті, але серйозні питання та правильність визначення свого типу, якщо це значимо, треба вирішувати з сертифікованим професіоналом, у якого є глибокі знання, і ймовірність помилки значно нижча, ніж у любителя. Додам, що за одночасної участі 2-3 експертів у процедурі визначення соціонічного типу ймовірність помилки знижується практично до нуля. Тому на практиці Міжнародного Інституту Соціоніки (МІС) ще з 1991 року не допускається одноосібне тестування. На жаль, деякі соціоніки нехтують цим, працюючи поодинці і цим порушують закони самої соціоніки.
При цьому вже при роботі з колективом будь-якої фірми простої соціоніки особистості недостатньо. Тут потрібні технології та методи теоретичної та інтегральної соціоніки.
Мета поширення соціонічного знання двояка:
- дати максимальному числу людей знання про себе, близьких, оточуючих, своїх відносин,
- і дати кожній людині можливість по-новому поглянути на життя, свою роботу та світ загалом, на ті культурні, інформаційні, соціальні, політичні, історичні та інші процеси, в яких він перебуває та бере участь.
Людина, знайома із соціонікою, може зовсім інакше подивитися на те, що відбувається навколо. Він стає ефективнішим, більш усвідомленим, робить менше помилок, як у особистому житті, і у своїй роботі. Деякі люди, які оволоділи соціонікою, порівнюють це з тим, якби вони надягли вночі окуляри з функцією «нічного бачення» – вони бачать, чого інші не помічають. З більш загальної погляду, поширення соціоніки – це природний процес, що з розвитком інформаційного суспільства. У сфері гуманітарних та прикладних наук соціоніка та її теоретичний апарат застосовуються дедалі більше: https://socionic.info/pdf/soc-academ.pdf Наприклад, 2012-му році в бібліотеці наукових публікацій e-library у різних академічних журналах було 230 публікацій, пов’язаних із соціонікою, а в 2014 році – вже близько 500. І близько 900 дисертацій з усіх гуманітарних та деяких технічних наук і соціоніки. Для цих наук соціоніка дає новий потужний метод аналізу, а практично давно використовується навіть у пілотованій космонавтиці, авіації, менеджменті, спорті та ін.
Основи соціоніки вже викладаються в більшості вузів, але наш досвід показує, що навіть старшокласники цілком здатні засвоювати ази соціоніки та застосовувати частину соціонічних знань та понять у житті. Тобто це питання соціального, суспільного попиту, але знову ж таки, якщо всі добре розумітимуть різницю між аматорським та професійним підходом.
Часто порушується питання точності визначення типу. Але важливіше питання мети цього визначення. Для професіонала визначення соціонічного типу – це лише початок роботи з людиною. Тому, якщо у процесі подальшої роботи він помітить невідповідність, він уточнить та скоригує своє розуміння. Це стосується всіх, хто серйозно та професійно працює з людьми – від педагогів – до керівників, практичних психологів та консультантів. Зрозуміло, що при аматорському, ігровому підході точність визначення практично не грає ролі, оскільки психологічно людина ставиться до цього несерйозно, як і до будь-якого тесту на визначення якихось характеристик характеру, яких десятки, якщо не сотні: пограв і забув.
Про популярні журнали. Ще 1994 року нас намагалися умовити зробити не науковий, а популярний журнал, але ми маємо наукові пріоритети. Окрім МІС випускати наукові журнали нікому – для цього потрібен відповідний науковий потенціал, знання, уміння, бажання… Але ж ніхто не заважає комусь випускати науково-популярні видання. Деякі люди намагалися. У результаті після випуску 2-3 номерів вже провалилося 3 або 4 проекти, а науково-прикладні журнали МІС випускаються донині. Справа в тому, що соціоніка – надто серйозне знання, а коли її намагаються популяризувати, часто виходить вульгарно чи примітивно. На один – два рази зійде, книжку можна видати, а регулярно – виходить нісенітниця, тому що будь-яке знання і самопізнання потребує розвитку та поглиблення, а це вже не популярна, а нормальна серйозна соціоніка. А в епоху інтернету з сотнями навколопопулярних оповідань про соціоніки видання популярного журналу виглядає ще більш проблематичним. Вже висунуто ідею добровільної сертифікації соціонічних сайтів, щоб відокремити нормальні від всякого сміття та нісенітниці. Але, звичайно, це має сенс у рамках соціонічної спільноти, яка відокремлює себе від «диких», некваліфікованих «соціоніків».
